Нотаріус зарубіжний, різдвяні дива і полювання за чужою нерухомістю

Ведемо далі неймовірну сагу про майно пана Муравицького, що у Києві по вулиці Лаврській, законних спадкоємців і мисливців за чужим майном. 

Нагадаємо, що ідеться про сумну і таку показову для нашої держави історію ветерана війни Анатолія Георгійовича Муравицького, якому багато років належала ділянка і будинок на столичній вулиці Лаврськй. Цю «золоту» землю ветеран продавати не планував. Але її реалізували без нього двом невідомим з Яготина. От тільки сам власник нічого не підписував і гадки про продаж не мав. А на місці його «нового дому», як випливало з документів, був розташований… дитячий садок, працівники якого сильно здивувалися, що їхнє місце роботи тепер належить якомусь київському пенсіонеру. Оборудка в підсумку завершилася фіаско для аферистів, але це була лише перша спроба. 

Після повернення майна законному господарю наче все стихло. Однак у 2016 році пан Муравицький дізнається, що він знову не власник, а майно продав на підставі довіреності. Як особа, в якої вже неодноразово намагались відібрати будинок, він одразу звернувся до правоохоронних органів та суду. 

Було зареєстровано кримінальне провадження і подано позов до Печерського районного суду.

При підготовці відповідних документів власник майна дізнався, що продаж здійснено таким собі паном Пилипенком на підставі довіреності, виданої йому паном Муравицьким та посвідченої 21.12.2015 року паном Рене Зекампом, нотаріусом міста Білефельд, Німеччина.

В подальшому це майно було ще раз перепродано вже юридичній особі – ТОВ «МЕГАТРС». До речі, просили зовсім недорого – обидва рази землю оцінили в 30 тисяч гривень.

Наче все нормально, люди купують і продають як особисто, так і по довіреності, але…

По-перше, Муравицький ніколи не був поза межами країни і навіть закордонного паспорта не мав. По-друге, довіреність, видана саме у Різдво, – таке собі «різдвяне диво», адже в цей період у Європі, у тому числі в Німеччині, ніхто не працює.

Вже згодом на запит родичів Муравицького Вестфальська нотаріальна палата повідомила, що Рене Зекамп… не зареєстрований у списку нотаріусів Федеральної нотаріальної палати.

Як виявилось в подальшому, цей неіснуючий нотаріус посвідчив не одну довіреність від імені українців, які про це і гадки не мали.  

Верховний суд також констатував у своїх постановах відсутність нотаріуса Рене Зекампа в Німеччині.

Для збереження майна Муравицького Печерським районним судом було накладено на нього арешт у цивільній справі і, за заявою правоохоронних органів, також у кримінальному провадженні.

29 серпня 2014 року Муравицький у присутності двох свідків склав заповіт, де призначив спадкоємцями трьох своїх родичів.

В 2017 році Муравицький помер, однак родичі, звісно, не змогли отримати свій спадок. Вони були залучені правонаступниками до цивільної справи та визнані потерпілими замість Муравицького у кримінальному провадженні.

Справа продовжувала розглядатись у Печерському суді, досудове розслідування велося далі. 

Нібито все зрозуміло: нотаріуса немає, за кордон не виїжджав, довіреність не видавав. Здавалося би, вже от-от має бути рішення суду і спадкоємці отримають своє майно, але не все так просто.

Містика триває

В 2021 році спадкоємці дізнаються, що будинок та земельна ділянка по Лаврській продаються з прилюдних торгів через СЕТАМ. 

Все б нічого, але на той час були чинними арешти у цивільній справі та кримінальному провадженні, які накладалися ще в 2016-2017 роках, згідно з ухвалами Печерського районного суду. Про ці арешти у повідомленні про продаж майна не згадувалось. 

З витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виявилось, що вказані арешти Печерського районного суду м.Києва «зникли» завдяки державному реєстратору у Вінницькій області. 

Саме зникли, адже судами вони не були скасовані. 

Спадкоємці звернулися до Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора Міністерства юстиції з відповідною скаргою. Її прийняли до розгляду і призначили дату.  

Спадкоємці разом з адвокатом приходять на засідання з розгляду скарги і їх уважно вислуховують. Задоволені і заспокоєні всі розійшлись. 

Рішення за результатами розгляду скарги не надходить тривалий час. На письмове звернення з проханням повідомити результати розгляду скарги спадкоємці отримують листа з Мін'юсту про те, що скарга не розглядалась, оскільки скаржник від неї відмовився. Скаржник, м’яко кажучи, здивований. 

Але коли ж це саме він відмовився від своєї скарги – до участі в засіданні Комісії Мін'юсту чи після неї? Пояснити не може, бо сам не знає, що відмовлявся. Тож просить Мін'юст надати йому ту заяву. Бачить на ній дату реєстрації у день засідання і помітку олівцем про подачу її увечері вчорашнього дня через скриню вхідних Мін'юста. Отакий, виявляється, непослідовний скаржник: півтора місяці тому подав скаргу, за день до засідання відкликав, а у день засідання давав пояснення та підтримував її. 

Мін'юст це все не бентежить – адже законом не передбачена можливість поновлення розгляду відкликаної скарги.

Далі знову суд. Подано позов про неправомірність дій державного реєстратора у Вінницькій області та скасування його реєстраційних дій. 

Знову Печерський суд. Реєстратор, замість пояснень своїх дій, написав до суду, що проти позову не заперечує. Здавалось би, наречений згодний наречена теж…. Але розгляд справи переноситься, останні рази вона взагалі знімалась з розгляду без будь-якого пояснення причин.

Заповіт не дійсний і взагалі… він мені гроші винен

Майже одночасно до Печерського районного суду представником такого собі жителя Дніпропетровщини пана Клиженка було подано два позови: один – про визнання недійсним заповіту Муравицького, другий – про стягнення з Муравицького двох мільйонів гривень за договором позики.

У позові про визнання заповіту недійсним пан Клиженко стверджував, що був добре знайомий з Муравицьким, часто відвідував його. Муравицький, мовляв, розповідав, що не має родичів та нічого залишати у спадок нікому не збирається. Отже, Клиженко стверджував, що Муравицький не міг підписати заповіт. Це, не зважаючи на присутність двох свідків та нотаріальне посвідчення того таки заповіту. 

Власне, це і все обґрунтування позовних вимог.  

Розгляд справи неодноразово переносився, відкладався, в ній намагались призначити почеркознавчу експертизу щодо справжності підпису Муравицького.

Згодом представник позивача взагалі припинив з’являтись до суду. У цій справі поставлено крапку, позов залишено без розгляду. 

Паралельно з позовом про визнання заповіту недійсним представником пана Клиженка було подано позов про стягнення з Муравицького (а потім його спадкоємців) двох мільйонів гривень, які Муравицький нібито позичив у Клиженка, що підтверджується відповідним письмовим договором позики, укладеним у 2016 році.

Знову представник Клиженка заявив клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису Муравицького. Представником спадкоємців також було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису самого Клиженка.

Справедливо зазначаючи, що Муравицький помер, знайти його підписи для проведення експертизи досить складно, але Клиженко-то живий, з’явитись до суду для надання підписів може.

Знову представник Клиженка, як і у випадку з визнанням заповіту недійсним, до суду не з’являється. Розгляд справи триває. Як стало відомо спадкоємцям, які самі почали розшукувати цього пана Клиженка, того давно немає на території України. За словами його матері, яка проживає на Дніпропетровщині, її син ще влітку 2014 року виїхав на заробітки до Росії і відтоді вона його не бачила. 

Питання, яким чином він укладав договори як з Муравицьким, так і з адвокатами, залишається відкритим. Але то вже питання до правоохоронців.

Банкрутство по–дніпропетровськи 

Поки спадкоємці всіма силами та засобами намагаються домогтись справедливості в суді, Господарський суд Дніпропетровської області порушує справу про банкрутство ТОВ «МЕГАТРС» (власника майна по вул. Лаврській у Києві).

Чинний Кодекс з процедур банкрутства передбачає, що спори, пов'язані з майном банкрута, розглядаються господарським судом в рамках справи про банкрутство. Логічно, адже це впливає на ліквідаційну масу банкрута та подальшу можливість задоволення вимог його кредиторів.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство звертається до Печерського суду м. Києва з вимогою передати справу щодо майна боржника – ТОВ «МЕГАТРС» до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду її в рамках справи про банкрутство цього підприємства. 

Справа передається, але в цей же час відбуваються дві події: до Верховного суду оскаржується ухвала щодо забезпечення позову та подається заява про заміну арбітражного керуючого.

Верховним судом відкривається касаційне провадження та за правилами ЦПК та документообігу в судах з Печерського районного суду витребовуються копії матеріалів справи, що стосуються тієї ухвали. Печерський суд, мабуть, для певності, надсилає до Верховного суду не просто копії, а усі наявні матеріали в оригіналі, і справа спокійно лежить там протягом року.

Через рік ВС закриває касаційне провадження як відкрите помилково. Формулювання таке: матеріали касаційної скарги у справі не містять відомостей про підписання документів електронним цифровим підписом із застосуванням посиленого сертифіката відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на касаційну скаргу, із використанням підсистеми «Електронний суд», що позбавляє суд можливості встановити дотримання заявником вимог щодо обов'язкового підписання процесуального документа особою, яка її подає, та свідчить про використання заявником не передбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до Верховного суду із касаційною скаргою.

Також в касаційній скарзі скаржник не пояснив в чому полягає неможливість її подання через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».

Отже, касаційна скарга у справі надіслана до Верховного суду не у спосіб, передбачений ЦПК України, та не містить відомостей про її підписання електронним цифровим підписом у встановленому законом порядку.

Через рік Касаційний цивільний суд помітив, що відкрив касаційне провадження за скаргою, яка не підписана та надіслана до суду не у встановленому законодавством порядку!

Тим часом у Дніпрі «банкрутять» ТОВ «МЕГАТРС». Новий арбітражний керуючий дотримується всіх процедур, звертається із заявами про скасування арештів боржника, які скасовуються судом. 

При цьому всі «забувають», що сстосовно майна боржника є арешти у кримінальному провадженні – старий, не скасований ще з 2017 року, і новий, який накладався вже згідно з ухвалою Подільського районного суду після того, як старий зник з реєстру.

Спроби оскаржити рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі про банкрутство ТОВ «МЕГАТРС» (у тому числі і щодо скасування арештів майна) закінчуються однаково – скаржник не є стороною чи кредитором у справі про банкрутство, тому не має права на оскарження цих судових рішень.

Швидко організовуються торги з продажу майна ТОВ «МЕГАТРС», товариство визнається банкрутом і приймається рішення про його ліквідацію та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

І знову всі «забули», що є спір щодо майна ТОВ «МЕГАТРС», але тут «прокинувся» Верховний суд і все-таки направив справу для розгляду її в процедурі банкрутства.

Господарський суд Дніпропетровської області, отримавши цю справу, довго не думав, припинив її в частині вимог до ТОВ «МЕГАТРС», оскільки його ліквідовано, та направив для розгляду до одного з районних судів Дніпропетровської області (один із відповідачів зареєстрований там), незважаючи на виключну підсудність щодо нерухомого майна за його місцезнаходженням. А районний суд Дніпропетровської області вже направив справу для розгляду за місцезнаходженням майна до Печерського районного суду м.Києва.

Наразі одним із спадкоємців подана апеляційна скарга на рішення Господарського суду Дніпропетровської області щодо закриття справи, яка стосується майна боржника, без її розгляду в процедурі банкрутства та визнання банкрутом і ліквідацію боржника до розгляду справ, пов’язаних з його майном.

Дуже хотілося би почути коментарі суддів про можливість продажу майна банкрута, яке є спірним і щодо якого спір не вирішений, як і про ліквідацію банкрута, якщо не вирішено спір щодо його майна, який підлягав розгляду в рамках справи про банкрутство. Що скаже Центральний апеляційний господарський суд у м. Дніпро, дізнаємося найближчим часом.

Підготувала Людмила ЗАГЛАДА